Я уже не боюсь ничего, ни потерь, ни обид и ни боли
Лишь бы только расслышать Его. Покориться Божественной воле
Лишь бы только исполнить завет, тот что Бог уже выполнил первым
Лишь после отмерянных лет, Он признал меня добрым и верным
Новый Завет ! Бог не шутил
Выбора нет ! Бог заплатил.
Я уже не боюсь никого. Бог во мне, так кого мне бояться ?
Он тогда не искал Своего, когда смог на Голгофе распяться
Он всё вынес и всё совершил, не оставив ни капли сомненья
Даровал мне достаточно сил, что б дойти до конца откровенья
Новый Завет ! Бог не шутил
Выбора нет ! Бог заплатил.
Я уже не боюсь ничего, нет неправда я должен признаться
В своём сердце боюсь одного, да боюсь одного — испугаться
Есть приказ Господина, Творца и я раб, как ослушаться смею
Не боясь искать Бога лица. Пусть умру, но исполнить сумею !
Новый Завет ! Бог не шутил
Выбора нет ! Бог заплатил.
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 2371 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
