Тревожит сердце лишь одна простая истина -
Ничто нечистое, мой Бог, ничто нечистое...
Я сердцем те слова хочу все выстрадать -
Ничто нечистое, Господь, ничто нечистое.
Ни мысли, не слова, ничто греховное,
Что в жизни сей земной не исповедано,
Войти не сможет в Царствие Господнем,
Коль бой с грехом не увенчается победою.
Как же войти в Твои небесные обители?
Как плодной быть? Как сохранить одежду белою?
Открой мне всё, что не Твоё, чтоб я увидела,
Чтоб пред Голгофою Твоею исповедала.
Чрез искушений ли огонь пройти придется мне,
Иль через слово получу я наставление.
Ты умудри, Господь, всегда держаться истины,
Не усомниться, возроптав, ни на мгновение.
Ничто нечистое, ленивое, не прочное
Не устоит пред чистотой Твоею Господи.
Предстать перед Тобою непорочною
Мне после жизни сей земной суетной хочется.
Но не смогу спасенной быть своими силами.
Всегда так мало у меня терпенья, мудрости.
Ты воспитай во мне всё это, Ты сломи во мне
Характер старый, приносящий только трудности.
В Твои вверяю руки жизнь и смерть мою.
Руководи, веди в небесные обители.
Чтобы в минуту Твоего прихода светлую
Глаза мои всю славу Твою видели.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
